- Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (1 частина статті 167).
- Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом (2 частина статті 167).
- Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (3 частина статті 167).
Прокоментуємо додатково правові форму участі, зазначену в даній статті.
У статті, нарівні з державою в цілому, вказується така форма участі, як Автономна Республіка Крим.
Слід зауважити, що згідно з Конституцією України, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання [16].
Автономна Республіка Крим здійснює також повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.
Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим і нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим але питань, віднесених до її компетенції [17].
Верховна Рада Автономної Республіки Крим є представницьким органом Автономної Республіки Крим і здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим є виконавчим органом Автономної Республіки Крим і здійснює виконавчі функції і повноваження ц межах своєї компетенції.
Організація і діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим грунтуються на поділі повноважень між ними; підконтрольності, підзвітності і відповідальності перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим як представницьким органом, що обирається безпосередньо громадянами, органів, які утворюються або формуються нею, посадових осіб, обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим [18].
Правовою основою статусу і повноважень Автономної Республіки Крим, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим є Конституція України, закони України, Конституція Автономної Республіки Крим.
У разі протиріччя положень нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим і актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим Конституції України, законам України діють положення Конституції України, законів України.
Стаття 168 розкриває правові форми участі Автономної Республіки Крим у цивільних відносинах, дана стаття складається з 3 частин, кожна з яких говорить, що [19]:
- Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 168)
- Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина 2 статті 168)
- Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Третім правосуб'єктності учасником поряд з державою і Автономною республікою Крим, називається територіальна громада.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.
Стаття 169 перераховує правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах, також як і у вищеперелічених статтях глави 9 дана стаття вказує, що територіальна громада нарівні з державою і Автономною республікою Крим бере участь у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 169).
При цьому територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) і створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом, у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом (зміст частин 2 і 3 статті 169).
Усі суб'єкти цивільного права, що втілюють державні інтереси (держава, АРК, територіальні громади) для реалізації своїх цивільних правовідносин можуть, відповідно до закону, створювати юридичні особи публічного та приватного права і діяти через них., Таким чином участь держави у цивільних правовідносинах відбувається через певні правові форми [20].
До числа таких форм в першу чергу слід віднести юридичні особи приватного та публічного права.
Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 Цивільного Кодексу України.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування [21].
На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Громадянська правосуб'єктність держави та інших публічно-правових утворень у різних правових системах оформляється по-різному.
Часто зустрічається визнання держави в цілому і (або) ряду його органів (установ), а також адміністративно-територіальних утворень та їх органів юридичними особами публічного права [22].
Вони відрізняються від звичайних юридичних осіб приватного права тим, що створюються на основі публічно-правового (зазвичай - адміністративного, владно-розпорядчого) акта і переслідують у своїй діяльності публічні (суспільні) мети, а також мають певні владні повноваження. Їхній правовий статус регламентується нормами публічного, а не приватного права, але в якості суб'єктів майнового обороту вони зрівнюються з юридичними особами приватного права.
У деяких випадках держава в цілому для цілей цивільного (майнового) обігу розглядається як фіск (казна) - особливий суб'єкт права. Це поняття застосовується тільки до держави, але не до її органів, які в такому випадку вважаються лише представниками скарбниці. Не застосовується воно і до адміністративно-територіальних утворень (територіальним громадам, які зазвичай розглядаються як юридичні особи публічного права).
Цивільно-правові угоди за участю публічно-правових утворень, навпаки, за загальним правилом (за відсутності спеціальних вилучень) підкоряються нормам про операції з участю юридичних осіб, хоча самі ці суб'єкти юридичними особами не є.
Створення державних підприємств та установ (юридичних осіб) в державі створюється на основі державної власності [23].
Як економічна категорія державна власність є основною формою загальнонародної присвоєння.
З урахуванням багаторівневого характеру державної власності економічні відносини загальнонародної власності можуть виражати приналежність матеріальних благ народу, об'єднаного в рамках Української держави.
У складній системі економічних відносин суспільної власності державна власність являє собою економічну категорію, тотожну загальнонародної присвоєння майна, відокремленого від майна інших організацій і громадян. Збіг загальнонародного і державного присвоєння як економічних категорій повинна мати місце у демократичній державі і можливо, якщо держава виражає інтереси всього народу і використовує державне майно за цільовим призначенням, не допускаючи його трансформації у приватну власність, за винятком випадків, передбачених законом. [24]
З цієї точки зору право державної власності в об'єктивному сенсі є сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ народу відповідних території в особі Української держави і які визначають порядок володіння, користування і розпорядження державним (загальнонародним) майном [25].
У суб'єктивному розумінні право державної власності складається з належних державі правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження майном, які власники здійснюють за своїм розсудом з урахуванням загальнонародних інтересів. На відміну від фізичних та юридичних осіб вони повинні використовувати державну власність за цільовим призначенням.
Державна власність здійснюється і припиняється як в результаті загальногромадянських способів (наприклад, в результаті здійснення угод, так і в результаті спеціальних способів припинення права державної власності). Таким спеціальним способом припинення права державної власності є приватизація [26].
Під приватизацією розуміється перехід майна з публічної власності (державної чи муніципальної) у приватну власність громадян або юридичних осіб
При приватизації державного та муніципального майна застосовуються положення, передбачені Цивільним кодексом, що регулюють порядок набуття та припинення права власності, якщо законом про приватизацію не передбачено інше. Здійснення правомочностей як приватного власника щодо володіння, користування і розпорядження майном знаходиться під контролем держави, так і держави як власника може знаходитися під контролем закону, в якому виражена воля всього народу і його інтерес у справедливому розподілі національного майна [27].

Розділ 3. Органи та представництва, через які діє держава у цивільних відносинах

Характеристика представницьких органів, через які держава (АРК, територіальні громади) діє у цивільних правовідносинах представлені в главі 10 Цивільного кодексу України. Дана глава носить назву - органи та представники, через яких діють держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади у цивільних відносинах.
Дана глава містить чотири статті, перші три з яких характеризуються спільністю правового змісту.
Стаття 170 вказує, що "держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їх компетенції, встановленої законом".
Стаття 171 роз'яснює, що "Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у межах їх компетенції, встановленої законом"
І, нарешті, стаття 172, говорить про те, що, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції, встановленої законом.
У кожному з перерахованих вище правових положень підкреслюється, що такі суб'єкти права, як держава в цілому, АРК та територіальні громади здійснює свої цивільні права та обов'язки через відповідні для даного суб'єкта органи влади, які правомочні діяти в цивільних правовідносинах у межах їх компетенції, яка встановлена ​​законом [28].
Стаття 173 роз'яснює, що в якості представників держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад "у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування ".
Звернемося до коментарів, які з даного питання дають правознавці.
Держава і інші публічно-правові утворення набувають для себе цивільні права і створюють цивільні обов'язки, тобто реалізують свою дієздатність, через свої органи (органи державної влади або органи місцевого самоврядування), що діють в рамках їх компетенції, встановленої актами про статус цих органів [29].
Таким чином, дії органів влади, вчинені в межах їх компетенції, є діями самих публічно-правових утворень. Компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування, в тому числі й щодо участі в цивільних правовідносинах, встановлюється актами публічного, а не приватного (цивільного) права. Для сфери цивільного права має значення, перш за все, їх компетенція щодо використання державного майна, включаючи можливості його придбання і відчуження (розпорядження), а також компетенція в області покладання (несення) майнової відповідальності [30].
При цьому мова йде про державне майно, не закріпленому за відповідними юридичними особами - підприємствами та установами - на самостійному речовому праві, бо таке майно складає базу самостійної участі цих осіб у цивільному обороті. Тому такі юридичні особи не відповідають своїм майном за борги заснували їх публічних власників. За своїми власними зобов'язаннями держава і інші публічно-правові утворення відповідають лише тією частиною свого майна, яку вони не передали своїм юридичним особам і яка становить поняття "скарбниці" (нерозподіленого державного та муніципального майна).
Майно скарбниці, що складається насамперед, з коштів відповідного державного або місцевого бюджету, і становить матеріальну базу для самостійної участі публічно-правових утворень у цивільних правовідносинах [31].
Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи (державне міністерства фінансів та місцеві управління та відділи). Тому саме вони найчастіше виступають як органи, уповноважених публічно-правовими утвореннями (тобто від їхнього імені) для участі в цивільних правовідносинах, зокрема при випуску (емісії) державних або муніципальних внутрішніх позик або надання кредитів, а також при пред'явленні до державних або муніципальних утворень майнових вимог (позовів), у тому числі в порядку субсидіарної відповідальності за борги створених ними установ.
Що стосується іншого знаходиться в публічній власності майна, яке розпорядження ним від імені власника здійснюють інші уповноважені на те органи. Так, створення, реорганізація та ліквідація державних і комунальних підприємств, у тому числі наділення їх майном на праві господарського відання або оперативного управління, а також контроль за його збереженням і використанням за призначенням здійснюється міністерствами і відомствами або комітетами з управління державним майном. Останні приймають рішення про відчуження нерухомого державного майна у вигляді майнових комплексів, будівель і споруд у порядку приватизації, а також про вилучення зайвого, невикористаного або використовується не за призначенням майна, закріпленого за казенними підприємствами або за державними установами, і розпоряджаються ним від імені засновника- власника [32].
Фонди державного майна виступають в якості продавців в угодах приватизації, а також є засновниками господарських товариств і товариств з державною (чи іншим публічно-правовим) участю, стаючи законними власниками належать публічно-правовим утворенням акцій та інших цінних паперів приватизованих підприємств (або уповноваженими особами в щодо прав вимоги по "бездокументарні цінних паперів").
Управління земельними ресурсами держави здійснює Земельний фонд України та його територіальні (регіональні) органи; використання знаходяться в публічній власності пам'яток історії та культури - Міністерство культури та її органи, відповідно до закону виконують функції органів охорони таких пам'яток; розпорядження вилученими предметами контрабанди на підставі правил митного законодавства здійснюють митні органи і т.д. Визначені законом державні органи виконавчої влади виступають у ролі державних замовників в договорах поставки і підряду для державних потреб; в ролі суб'єктів деяких виняткових прав, що належать державі, і т.д. [33].